1.Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримає підтримку.

2.Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негативне ставлення до відвідування дитячого садка.

3.Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім'ї.

4.Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).

5.Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку.

6.Навчайте дитину їсти не перетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку.

7.Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.

8.Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.

9.Учіть гратися іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку — збирати, розбирати.

10.Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.

11.Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.

12.Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з іншими дітьми.

13.Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини — привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.

14.Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни, чешки для музичних занять, носовичок.

15.Повідомте медичну сестру про стан здоров'я вашого малюка.

16.Дайте дитині до дитячого садка улюблену іграшку.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ЗДОБУВАЧА ОСВІТИ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

1. Щоденний ранковий прийом дитини в групу здійснює вихователь, який опитує батьків про стан здоров`я, оглядає гортань і шкіру, вимірює температуру.

2. Не приводити до садочка дітей з підвищеною температурою тіла, кашлем та іншими симптомами захворювань. Хворі діти в дошкільну установу не приймаються.

3. Якщо дитина захворіла упродовж дня, вона ізолюється від здорових дітей в ізоляторі і залишається там до приходу батьків чи госпіталізації.

4. Після перенесеного захворювання діти в дитсадок приймаються тільки за наявності довідки лікаря-педіатра з вказівкою діагнозу, довготривалості та проведеного лікування, відомостей про відсутність контакту з інфекційними хворими, а також з рекомендаціями щодо індивідуального режиму кожній дитини.

5. Ранковий туалет дітей повинен проводитися вдома: батьки зобов`язані приводити дитину в дошкільний заклад чистими, охайно та по сезону одягненими.

6. Одяг у дитячих шафах зберігається окремо: пакет для чистої білизни, пакет для брудної білизни, пакет для групового та вуличного взуття, для гребінця, головного убору, спортивної форми.

7. Не дозволяється приносити в дитячий колектив та зберігати в шафах солодощі, фрукти, іграшки та інші предмети.

8. Заборонено одягати на дітей прикраси, ланцюжки, так як все це може загрожувати життю і здоров`ю дітей, бути втраченими.

9. Приводити дитину в ясла-садок не пізніше 9:00 години ранку.

10. Забирати дитину не пізніше 18:00 год. вечора.

11. Якщо дитина захворіла або відсутня через інші причини, батьки повинні повідомити про це персонал дошкільного закладу.

12. Щодня особисто передавати і забирати дитину у вихователя, не передовіряти особам, що не досягли 16 років та особам у нетверезому стані.

13. Оплату за утримання дитини в дитячому садку необхідно здійснювати до 10-го числа місяця, так як ці кошти ідуть на закупівлю продуктів харчування для дітей.

14. Одягати дітей слід по сезону в залежності від температури повітря, в групі - в одно- двошаровий одяг, шкарпетки, взуття із задником. Слід пам`ятати, що від одягу залежить комфортний стан дитини, її гарний настрій, стан здоров`я.

15. Конфліктні ситуації не слід вирішувати у присутності дитини, так як це травмує її психіку.

16. Поважати права педагога, не допускати нетактовної поведінки по відношенню до працівників ясла-садка, дотримуватись морально-етичних норм і загальноприйнятих правил спілкування.

17. Не можна брати іграшки, дидактичні посібники без дозволу вихователя.

18. Діти дошкільного віку повинні звертатися до дорослих по імені та по батькові.

19. Обладнання групи, іграшки, дидактичні посібники, книги, спортивний інвентар не можна ламати.

20. Про всі зауваження щодо роботи закладу повідомляти вихователя або директора.

21. Виконувати правила внутрішнього розпорядку

22. Виконувати вимоги головного санітарного лікаря України щодо карантинних обмежень (на час карантину).

Поради батькам як підготувати дітей до школи

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школяру.

А в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і , звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Що можна і чого не можна робити до школи?

Зовсім не слід:

- змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;

- оцінювати все , що робить малюк, так, як оцінюється діяльність учня;

- «проходити» з дитиною програму першого класу, насильно замінювати гру навчанням.

Необхідно:

- прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

- навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Учити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажанням інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля, від найближчих його явищ, які вона безпосередньо засвоїла, і до подальших, які засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів, тощо:

що знає дитина про себе (прізвище, ім’я, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
що знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати всі по порядку), місяці кожної пори року, їх загальна кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про Сонце, дощ, сніг, урожай, що таке борошно, цукор, із чого роблять хліб;
що знає дитина про світ;
улюблені книжки, музика, вірші, оповідання, письменники, художники, композитори;
що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю – невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини беруться порядні і непорядні люди;
що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова. Вона має навчитися роботи звуковий аналіз слів.

Дошкільне дитинство і навчання

Показово, що навчання дошкільників у різних центрах розвитку — майже «шкільне життя» маленьких дітей — дуже подобається їхнім батькам. У такій організації освітнього процесу вони вбачають запоруку успіху дитини у навчанні в школі. При цьому мало хто бере до уваги, що дітям здебільшого пропонують знання з різних освітніх галузей, засвоєння яких не відповідає потенційним віковим можливостям дітей. Навряд чи такі знання сприятимуть розвитку дитини, найпевніше вони будуть для неї «додатковим вантажем».

Зауважимо, що значна кількість батьків розглядають увесь період дошкільного дитинства як підготовку до школи і намагаються з цієї точки зору максимально використати його можливості.

На жаль, не зважаючи на протести педагогічної громадськості, продовжується усталена практика тестування майбутніх першокласників при вступі до того чи того освітнього закладу, що є нестерпним психічно і фізично для маленької дитини. Цей факт також впливає на формування у батьків такого ставлення до періоду дошкільного дитинства.

Але ж при такій постановці питання зникає самоцінність цього періоду. Крім того, деякі дошкільники здобувають знання під керівництвом домашнього вчителя (гувернера), часто ізольовано від інших дітей, що, природно, не сприяє розв’язанню завдань повноцінної соціалізації дитини. Усі ці реалії сьогодення й визначають проблему підготовки до школи як одну з найактуальніших у дошкільній педагогіці.

Готовність до навчання у школі

Розглядаючи проблему підготовки дітей до школи, не можна обійти такий її аспект, як готовність до шкільного навчання. Йдеться про готовність дітей не до навчання взагалі, а до навчання у школі з усім комплексом її навчальних і позанавчальннх навантажень.

Не можна говорити про ефективну, повноцінну підготовку дитини до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа».

Готовність — це усвідомлений стан організму до сприйняття нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Академік, доктор педагогічних наук Алла Богуш наголошує: через те що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогічної підготовки, а також через недиференційований підхід до дітей та уніфікацію їх до загальної категорії «учень», «першокласник», гальмується їхня адаптація до нових шкільних умов діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає формування у них певного ставлення до шкільного навчання як серйозної і соціально-значущої діяльності, тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини.

Доктор психологічних наук Олена Кононко, вивчаючи проблему наступності між перед дошкільною та шкільною освітою, переконливо стверджує, що дошкільному навчальному закладу і школі необхідно подбати про послідовність, поступовість принципів навчання і виховання, і не лише заміну старого новим, а й збереження здобутків попереднього етапу життя дитини.

Науковцями встановлено, що загальна готовність дитини до систематичного шкільного навчання — багатокомпонентне утворення, яке потребує комплексного дослідження й оцінювання рівня фізичного, психічного, розумового й соціального розвитку дитини, необхідного для успішного опанування навчальним матеріалом.

No Comments »

Порада: яка іграшка потрібна дитині

Дії з іграшками – перші практичні дії малюка, вони задовольняють і стимулюють його потреби у рухах, у роботі аналізаторів. Організм дитини розвивається поступово, тож і її іграшки мають „розвиватися” так само поступово.

Іграшки, які входять в життя на 1-2 місяцях життя, мають сприяти, насамперед розвитку зору і слуху. Це можуть бути яскравий великий легкий м’яч або повітряна куля, які підвішуються над ліжком дитини на відстані 50см від очей.

Коли маляті виповниться два-два з половиною місяця, йому пропонують великі персоніфіковані (ляльки, ведмедики) та сюжетні іграшки, які розміщують біля ліжка чи манежу; звукові іграшки: брязкальця, дзвіночки, ляльки-неваляйки; дрібні іграшки, які можна схопити рукою.

Починаючи з 5-6 місяців, дітям дають іграшки, виготовлені з різних матеріалів: пластмаси, гуми, дерева (м’ячики різних розмірів, ляльки, фігурки тварин з чітко вираженою тілобудовою).Усі іграшки мають бути зручні для утримання в руці дитини.

Із 7-8 місяців малюкам пропонують іграшки і предмети для вкладання, відмінні за кольором, розмірами і матеріалами, сюжетні і транспортні іграшки (каталки, машинки).

Восьми-дев’ятимісячним малюкам можна давати іграшки, які сприяють оволодінню способами зіставлення дій (закриванням, нанизуванням).

А вже наприкінці першого року життя малюк здатний засвоїти предметні дії, складаючи пірамідки, вчиться виконувати дії, спрямовані на інший предмет.

Починаючи з другого року життя. Дітям пропонуються усі види іграшок: образні, транспортні, заводні, музичні, дидактичні, іграшки-меблі, фігурки тварин, будівельні набори, іграшки спортивного характеру.

Одна з основних вимог до іграшкидля дітей раннього віку- її безпечність для здоров’я малят. Тому, купуючи іграшку, слід насамперед дізнатися, чи є в неї сертифікат якості. Якщо такого сертифікату немає, немає й гарантії, що іграшка відповідає санітарно0гігієнічним нормам, установленим Міністерством охорони здоров’я України. А саме: що вона зроблена з матеріалів, нешкідливих для здоров’я дитини (тобто таких, що не викликають алергію та не спричиняють отруєння в разі потрапляння до рота), не ламка, не містить дрібних деталей, які можна легко від’єднати, та гострих виступів, якими малюк може себе поранити.

Порадник для батьків щодо трудового виховання дітей

v Залучати дитину до трудових справ сім’ї якомога раніше;

v За дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов’язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;

v Не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині приводу для ухилення від своїх обов’язків;

v Не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;

v Учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності – раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;

v Не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім навантаженням;

v Не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;

v Завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;

v Не забувати хвалити дитину за ту турботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

Як правильно читати казку

Усі казки батьки повинні читати в спокійних умовах. Дитина повинна зручно розташуватися поряд у комфортній атмосфері.
Читати казку потрібно вдумливо, пояснюючи дитині незнайомі слова, обговорювати основні моменти.
Важливо вислуховувати думку самої дитини про почуті події з казковим героями.
Не можна говорити дитині, що її судження неправильне, або засуджувати її позицію.
Не бажано читати декілька казок відразу, тому що мораль кожної казки повинна бути осмислена дитиною.

Як навчити дітей розповідати

Багато дітей не можуть чітко і правильно сформулювати свою думку, описати подію, висловити свої емоції. Тому важливо з раннього віку розвивати зв’язне мовлення дитини – спонукати її до спілкування, розповідати про побачене, ділитися своїми враженнями.

Педагоги та психологи пропонують такі поради щодо того, як навчити дітей розповідати:

Долучайте дитину до розповідання казки. Проговорюйте речення не до кінця і дайте дитині змогу закінчити думку, доповнивши речення одним чи декількома словами.

Розпочинайте переказування із невеликих за обсягом текстів із простим сюжетом, наприклад, казок.

Допомагайте дитині розповідати, ставлячи уточнювальні запитання.

Не квапте дитину, дайте їй змогу подумати, що вона хоче сказати, пригадати й відтак висловитися.

Переглядайте разом мультфільми, відвідуйте лялькові вистави. Після перегляду обговорюйте сюжет, пропонуйте дитині описати персонажів – їхню зовнішність, характер. Навчайте дитину виражати свої емоції, а для цього розповідайте їй про свої власні враження від перегляду.

Використовуйте для мовленнєвої роботи з дитиною сюжетні картини до відомих їй літературних творів. Спочатку разом обговорюйте картину, а відтак попросіть дитину самостійно розповісти про те, що на ній зображено, чи про окремий її фрагмент.

Навчайте дитину вигадувати сюжетні розповіді, наприклад, про іграшки, персонажів відомих казок, мультфільмів тощо.

Нагадуйте дитині про певні події з її досвіду та пропонуйте розповісти про них.

Стежте, щоб дитина говорила повними поширеними реченнями, і відповідно висловлюйтеся самі. Адже діти копіюють мовлення дорослих

Як навчати дитину бути ввічливою

Виховання ввічливості в дитини – досить складний процес. Психологи та педагоги тут одностайні: єдиний дієвий підхід – «модельний», тобто такий, що спирається на модель поведінки дорослих, зокрема батьків і педагогів. Варто уважно контролювати ситуації, в яких, за нормами ввічливості, варто проявити вдячність. Якщо в дитини не зразу, або не завжди виходить подякувати, не варто при сторонніх виявляти неповагу до самої дитини, смикаючи її за руку й вимагати сказати «дякую». Ліпше скористатися формою доброзичливої підказки.

Дитині важко пояснити, що є різні рівні вдячності, адекватні тій чи іншій ситуації. Інакше кажучи, треба знати, за що дякувати і як саме. Позаяк є небезпека виростити дитину, яка має низьку самооцінку, невпевнена в собі.

Варто пам’ятати, що за словами фахівців, діти починають дякувати свідомо лише у 6-7 років. До цього потрібно лише занурювати дитину у відчуття вдячності, ознайомлювати з «правилами». І головне – завжди дякувати дитині за її добрі вчинки.

Психологічна готовність старших дошкільників

до викликів початкової освіти

На рівні держави реалізацію права кожної дитини на дошкільну освіту, забезпечення повноцінного фізичного, інтелектуального, морального, естетичного і соціального розвитку дошкільника, поліпшення якості дошкільної освіти, формування передумов навчальної діяльності гарантують Закон України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р.

№ 2628-Ш (і зі змінами і доповненнями) та Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 23 листопада 2010 р. № 1111. Проте проблема готовності дошкільників до шкільного навчання залишається актуальною і нині.

Сьогодні в Україні можна виокремити дві організаційні складові проблеми підготовки дитини до школи:

перша полягає у тому, що й досі немає рівноцінних умов підготовки дітей старшого дошкільного віку до вступу в школу. Йдеться про виховання дітей у сім’ї та у різних типах дошкільних навчальних закладів;
друга виявляється у тому, що певна кількість як державних дошкільних навчальних закладів, так і приватних центрів розвитку дитини перетворилися на установи форсованого навчання, на своєрідні тренувальні майданчики з підготовки дітей до вступу в престижні школи, ліцеї, гімназії.

Привчання дошкільників до посильної праці

Значна частина батьків, прагнучи дати дитині до вступу до школи якомога більше знань, забувають (або не вважають

за потрібне) залучати дітей до посильної праці вдома. Виходить, як багато знати і йти до школи навчатись, то дитина доросла, а виконувати нескладні трудові обов’язки — маленька? У результаті, як зауважує Ганна Бєлєнька,

кандидат педагогічних наук, після завершення періоду дошкільного дитинства часто отримуємо інтелектуально розвинену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою» протягом усього періоду навчання у початковій школі: не вміє себе обслуговувати — одягнутись, скласти портфель, спланувати власну діяльність тощо.

Вчителі початкових шкіл стверджують, що діти, які прийшли до школи з дошкільного навчального закладу, більш привчені до трудової діяльності і можуть обслуговувати себе. Натомість переважна кількість дітей, які виховувалися у сім’ях, навіть при елементарній підготовці до наступного уроку: сховати один підручник, витягти інший, приготувати олівці, фарби тощо — потребують допомоги. Вчитель сам підходить до дитини і викладає з портфеля підручник, зошит, пенал…. Тому діти, не привчені з дитинства до посильної праці, стають надзвичайно залежними від найближчого оточення, насамперед, від дорослих. У молодшому шкільному віці набагато важче, ніж у дошкільному, формуються такі риси, як самостійність та відповідальність.

Дитина входить у шкільне життя з упевненістю, що всі їй допоможуть виконати домашнє завдання, справитися з іншими шкільними обов’язками: батьки, інші родичі. У виконанні деяких «шкільних справ» вона сподівається на допомогу інших дітей і дуже ображається і обурюється, якщо їхні думки з приводу такої ситуації не співпадають. Крім того, дитина, яка багато чого не вміє і весь час просить допомоги, часто стає об’єктом кепкувань інших дітей. Тож шкільне життя дитини може стати для неї психологічно травматичною ситуацією, і вона може відмовлятися йти до школи. Причина такого явища криється у тому, що, попри достатній фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, в дошкільному дитинстві не відбулося її соціального зростання: вольові і моральні якості не знайшли свого застосування у реаліях щоденної діяльності.

Саме тому формування повноцінної навчальної діяльності, позитивного ставлення до неї, а також формування навчальної мотивації залежать від достатнього розвитку трудової діяльності, оскільки вольовий аспект і необхідність докладати зусилля споріднюють обидва види діяльності.

Виховання самостійності у дошкільників

Психологи також зауважують, що батькам майбутніх першокласників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постійно контролювати її. Перший клас — це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:

надають дитині цілковиту свободу — «Ти тепер вже дорослий і сам будеш відповідальним за свої вчинки»;
надмірно контролюють навчання дитини — найбільш поширена ситуація. Багато батьків вважають, що навчання у початковій школі, чи бодай перші два класи, треба разом з дитиною «відсидіти», «відучитися», щоб «не втратити момент успішності». Така ситуація розгортається за типовим сценарієм.

Дитина сідає готувати уроки, мама сідає поряд. І поки дитина виписує літери, цифри, мама «контролює процес»: робить зауваження, заставляє переписувати, докоряє у неуважності.

І виходить, що у дитини не з’являється взагалі ніяких навичок самостійності. Якщо дитина вміє боротися за свою територію, то, найпевніше, вона буде саботувати заняття — дивитися у вікно, демонстративно позіхати, тобто робити все, щоб не виконати завдання. І все це через те, що її власна мотивація буде похована під необхідністю, продиктованою дорослими. Але ж дитина і сама прагне , робити уроки, тому що хоче навчатись, відчуває себе відповідальною: їй дали завдання, вона хоче його виконати. Але робити його стане тоді, коли сама захоче. Тому, перш ніж багато разів суворо нагадувати дитині, щоб сідала за виконання завдання, батькам слід замислитися, чи не відіб’ють вони у дитини бажання вчитися або чи не отримають вони учня, який стане вчитися лише для того, щоб батьки були задоволені.

Зважаймо на психофізіологічні особливості дитини

Щоб уникнути таких помилок, слід діяти відповідно до психофізіологічних особливостей дитини. Спочатку варто з’ясувати, наскільки швидко вона втомлюється. Є діти, які повернувшись зі школи, є активними і прагнуть одразу ж сідати за уроки. Не перешкоджайте цьому, вони, найімовірніше, з легкістю їх зроблять. А інші першокласники потребують кілька годин, щоб перепочити, і вже після відпочинку сідати за виконання домашнього завдання.

Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готовою до викликів початкової школи, до зміни свого соціального статусу необхідно:

враховувати рівень розвитку дитини на момент вступу до школи й уникати недиференційованого підходу до учнів;
уникати переобтяження майбутнього першокласника знаннями, і взагалі переваги пізнавального розвитку над фізичним, соціальним, трудовим, морально-етичним, художньо-естетичним;
сприяти розвитку у дитини соціально значущих мотивів поведінки і діяльності.

Тож не слід забувати, що і від батьків, і від педагогів залежить, наскільки комфортно дитина почуватиметься у школі, наскільки її захоплять новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її навчання.

Література:

Наталія Голота «Психологічна готовність старших дошкільників до викликів початкової освіти» // Вихователь-методист. 2012 р. – № 5. С. 50-54

No Comments »

Консультація для батьків

«Вплив комп'ютера на здоров'я дитини»

У чому небезпека?

Коли мова йде про дітей, головну небезпеку зумовлює той факт, що вплив

відбувається на організм, що розвивається. Яким ризикам піддають своє здоров'я

діти, що подовгу сидять біля монітора? Ось найпоширеніші:

 Гіподинамія. Тривале сидіння перед комп'ютером в одній позі замість занять

спортом і активних ігор на свіжому повітрі призводить до того, що м'язи слабо

розвиваються, дитина стає дратівливою, швидко стомлюється. До того ж

сидяче положення негативно позначається на спині та попереку, псується

постава.

 Порушення зору. Постійна напруга зору веде до стомлення очних м'язів, а

також негативно впливає на внутріочні судини і сітківку ока.

 Концентрація уваги. Тут все не так однозначно. Під час коротких сеансів

використання комп'ютера увага, навпаки, тренується, а ось під час тривалих -

концентрація втрачається.

 Навантаження на руки. Під час роботи за комп'ютером кисті рук постійно

знаходяться в напрузі: вони здійснюють однотипні рухи, довгий час не

змінюють позицію, в результаті виникає стійке стомлення м'язів рук, що

виражається потім в болю суглобів. Крім того, через порушення кровообігу і

погіршення нервової прохідності можлива поява судом, порушення

координації пальців.

 Навантаження на шию. Шийний відділ хребта під час роботи за комп'ютером

також знаходиться в постійній напрузі, особливо якщо дитина сидить нерівно.

У результаті погіршується кровопостачання мозку, може виникнути кисневе

голодування, що виявляється в головних болях.

 Вплив на ЦНС. Тривале використання комп'ютера може не тільки стати

причиною підвищеної стомлюваності і навіть запаморочень, але й викликати

інші вегето-судинні порушення - денну сонливість, полохливість, апатію,

неуважність, запальність, слабкість...

 Психологічний аспект. Часто діти, захоплені інтернет-спілкуванням,

втрачають здатність до живої комунікації - їм складніше знаходити спільну

мову з однолітками, нецікаві інші активності. Крім того, на емоційний і

розумовий розвиток дитини можуть справити істотний вплив потоки

інформації, одержуваної з Мережі - на жаль, далеко не завжди корисної та

безпечної.

 Захоплена комп'ютером дитина часто забуває про їжу або і зовсім втрачає

апетит. Інші діти, навпаки, починають харчуватися неконтрольовано -

перекушувати прямо перед монітором і не особливо дбати про якість їжі.

Як зменшити негативний вплив?

 Обмежити час роботи дитини за комп'ютером до чітко встановленого періоду,

відповідного віковим нормам (діти молодшого та середнього дошкільного віку не

більше 10 хв на день, старшого – не більше 15 хв). Для дітей з порушеннями зору

тривалість занять з комп'ютером зменшується до 5 - 7 хвилин.

 Забезпечити правильне робоче місце: комп'ютерне крісло повинно відповідати

росту дитини, мати високу спинку та підлокітники. Встановлювати крісло слід на

таку висоту, щоб погляд сидячої в ньому людини упирався в центральну частину

монітора. Зверніть увагу на освітлення комп'ютерного столу: лампа повинна бути

досить яскравою, але не сліпити.

 Привчити дитину періодично робити перерви, хоча б на декілька хвилин

відволікаючись від комп'ютера та активно рухаючись, розминаючи все тіло та

окрему увагу приділяючи кистям рук.

 Налаштувати монітор - виберіть оптимальну яскравість, контрастність.

Прослідкуйте, щоб за замовчуванням стояв досить великий шрифт, а на робочому

столі була встановлена картинка спокійних кольорів. Зверніть увагу, яка стоїть

частота оновлення екрану - вона повинна бути максимально можливою (100 герц

і більше). Верхня горизонталь екрана відеомонітора повинна знаходитися на рівні

очей, відстань від очей до екрана - не менше 50 см.

 Навчити дитину робити гімнастику для очей і стежити за тим, щоб під час роботи

її обличчя було за 60-70 см від монітора.

Комп'ютер - це, безсумнівно, корисний винахід людства, а доступ до Інтернету

відкриває перед дитиною величезні можливості саморозвитку. Не варто позбавляти

своїх дітей цих переваг - просто подбайте, щоб робота за комп'ютером не

перетворилася на залежність і щоб у дитини було правильно організоване робоче

місце. А проконтролювати час перебування дитини в мережі допоможуть

спеціальні програми батьківського контролю, які здатні через заданий час просто блокувати комп'ютер.

Консультацiя для батькiв

«Вчимо дiтей спілкуватись»

Для повноцінного і всебічного розвитку особистості дитині необхідно вміти

спілкуватися з однолітками і з дорослими. Дитині легше навчитися спілкуванню, якщо

відносини в сім'ї склалися довірчі і відкриті. Коли дитина навчиться спілкуванню з

батьками, йому легше буде спілкуватися з оточуючими людьми.

Для формування вміння спілкування батькам необхідно прийняти свою дитину

повністю, з усіма його слухняності і примхами, і не забувати говорити йому про те, як

ви його любите. З дитиною завжди потрібно говорити на рівних, тоді він буде

прагнути до спілкування. Перед сном проаналізуйте, скільки разів ви сьогодні повчали

і критикували малюка, а скільки раз розповіли йому що-небудь цікаве, поділилися

своїми думками, і хвалили його. І який результат? А доброзичливих звернень має бути

набагато більше!

Дитина весь час потребує підтримки батьків. Навіть у випадку, коли він сам карає

себе за погану оцінку або вчинок, називаючи себе «дурним», «бараном», і т.д., ви

повинні переконати його. Дитина підсвідомо сподівається, що батьки бачать його

іншим, і спеціально провокує їх, щоб почути у відповідь: «Ти розумний і добрий,

наступного разу в тебе обов'язково вийде». Завжди відкрито говоріть з дитиною про

свої почуття, тільки тоді він навчиться їх розуміти, а, отже, і говорити про них. Для

того, щоб дитина могла навчитися виражати почуття, з ним потрібно розмовляти,

читати книги і займатися спільною діяльністю.

Дітей дошкільного віку можна вчити спілкуванню з допомогою рухливих ігор.

Дорослий в цих іграх виступає в ролі учасника гри та ведучого. Це дозволить йому

краще оцінювати дії інших учасників гри і стежити за дотриманням правил. Дитина

буде вчитися орієнтуватися на партнера, і гідно програвати, не ображаючись. Після

рухомої гри можна завести розмову з дитиною на пізнавальні теми. Наприклад, якщо в

грі у вас «брали участь» якісь тварини, то дитині буде цікаво дізнатися про їхнє життя.

Під час розмови краще використовувати картинки із зображенням тварин або

зоологічне лото.

Намагайтеся не просто повідомляти дитині цікаві відомості, а втягуйте його в

розмову, щоб він ставав повноправним учасником бесіди.

Є діти, які мають природжений талант знаходити спільну мову з ким завгодно, де

завгодно, коли завгодно. А є діти, яким це складно дається.Та спілкуватися краще

можна навчити будь-яку дитину!

Спілкування має величезне значення для загального психологічного розвитку дітей,

для становлення дитини як особистості. До старшого дошкільного віку, тобто до 5-ти,

а тим більше до 6-ти років у дітей повинні бути наступні комунікативні уміння:

- уміння слухати і чути іншого;

- уміння брати участь у вільній бесіді;

- уміння бути уважним до самого себе і до оточуючих;

- уміння розуміти відчуття і настрої іншого;

- уміння осмислювати свої вчинки і вчинки іншого.

Для того, щоб розвивати ці вміння, розкажіть дитині про «Секрети спілкування»:

1. Називай друга по імені, і він звертатиметься до тебе так само;

2. Будь уважний до тим, хто тебе оточує, і люди поважатимуть тебе;

3. Будь ввічливий, і у тебе буде багато друзів;

4. Умій уважно слухати іншого, і ти зможеш дізнатися багато нового.

Розкажіть про ці правила дитині якби «проміж іншим», у відповідь на якесь

запитання дитини про спілкування чи просто у відповідній ситуації. Тоді ефект буде

максимальним.

Також ви можете влаштувати цікаві ігри для дитини, які непомітно для неї

допоможуть відпрацювати основні навички, без яких неможливо обійтись у

спілкуванні.

Гра № 1 «Обличчя»

Намалювати на листочку обличчя з різним виразом: весела обличчя, таке, що плаче,

похмуре, хитре, здивоване, перелякане, і так далі. Визначаємо разом з дитиною, що

виражають ці обличчя, і знайомимо дитину з тим, що вираз обличчя називається

«мімікою». Говоримо хором це слово.

Гра №2 «Маски»

Дітям і собі даємо завдання: виразити за допомогою міміки горе, радість, біль, страх,

здивування. А хто-небудь третій визначає, чи вдалося зобразити «маску». Бажано, щоб

було хоча б 3 гравці (ідеально: мама, тато, дитина).

Гра № 3 «Жести»

Пояснюємо хлоп'ятам, що розмовляти можна і за допомогою жестів. Згадуємо по

черзі, які жести ми знаємо (як жестом зупинити машину, попросити про щось,

поздороватися, попрощатися...). Виграє той, хто зміг згадати жест останнім. Тільки

будь ласка, не обігруйте свою дитину. Найкраще, якщо влаштувати гру між

декількома дітьми, а ви будете суддею (слідкувати, щоб ніхто не використовував

незрозумілих або тільки що вигаданих жестів). Якщо ж такої можливості немає, і ви

граєте вдвох з дитиною, у кінці гри переключіть увагу дитини на щось інше,

непомітно змініть тему. У будь-якому випадку не акцентуйте увагу на тому, що ви

перемагаєте дитину. На жаль, не всі діти вміють раціонально реагувати на таке. Так

же, як і не всі дорослі. Ця порада стосується всіх ігор, у які ви граєте з дитиною.

Гра №4 «Іноземець»

Раптом ви потрапили в іншу країну, ви не знаєте мови, вас не розуміють. За

допомогою міміки й жестів запитайте дорогу в зоопарк, в басейн, на площу, де стоїть

пам'ятник, у кінотеатр, у кафе, на пошту і так далі.

Гра №5 «Ці різні слова»

Розкажіть дитині, що за допомогою слів можна приголубити, прогнати, засмутити,

зігріти, образити. Заспокой ляльку Таню, яка плаче, подаруй подарунок другу на день

народження, поясни іншому, що тобі не подобається, коли тебе штовхають і попроси

більше цього не робити. Таких ситуацій можна придумати безліч. Звичайно, ви можете

використовувати такі ситуації, з якими дитина має проблеми: як вирішити

непорозуміння без бійки, як пояснити, що ти чогось хочеш без сльоз, купити хліб у

магазині… Усі ці ситуації програються за допомогою слів, міміки, жестів.

Гра №6 «Опиши друга»

Дві дитина або дитина з кимось із дорослих стають спиною один до одного і по черзі

описують зачіску, обличчя, одяг іншого; хто опинився точнішим, той виграє.

Гра №7 «Дотики»

Дитина закриває очі, а хто-небудь із присутніх доторкається до рук. Малюк відгадує,

хто це і називає по імені.

Гра №8 «Слухаємо тишу»

Пропонується всім послухати тишу, а потім визначити, хто і що почув в тиші. Як

варіант, можна зробити короткий вступ до гри й сказати, що у нас дома поселилася

фея Тиша. «Хочете послухати її пісні? Для цього требі сидіти тихо-тихо і тільки

найуважніші зможуть почути її». Бажано, щоб підчас гри сусіди не робили ремонт і не

слухали музику, тобто щоб дійсно було максимально тихо. Окрім розвитку вміння

слухати, ця гра розвиває вміння концентрувати увагу та контролювати своє бажання

«щось сказати», коли знаєш, що це невчасно. Важливо не «перегнути палку» і

зупиняти гру як тільки ви бачите, що вона починає набридати дитині, а після

закінчення запитувати, що дитина почула. Які були звуки: голосні, тихі, який був

тембр (перед цим поясніть, що таке «тембр» дитині), де дитина чула схожі звуки і т.д.

10 висловів, які слід постійно

говорити своїй дитині

Хочете, щоб ваша дитина навчилась дарувати та приймати любов, бути

впевненішою в собі та надихати інших, слухати й чути, віддавати й

отримувати, радіти життю й дарувати радість іншим, цінувати й бути

вдячним – і перш за все Вам? Тоді якомога частіше говоріть своїй дитині:

с. Родниківка. Родниківський ДНЗ

Консультпункт

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ,

дитина яких уперше піде до дитячого садка

Рекомендації для батьків дітей, які йдуть до школи